Життя блаженного Іероніма

Родина блаженного Іероніма - незначне містечко Стридон, яке лежало на кордоні Далмації і Паннонії [Місцезнаходження міста важко визначити точніше, оскільки воно було зруйновано готами вже в дні блаженного Іероніма.]. Час народження цього великого батька Західної церкви точно невідомий [Знавці, які займалися вирішенням цього питання, вказують різні хронологічні дати народження блаженного Іероніма: 331 р., 342 р.

Іеронім, як можна подумати, належав до класу багатих звільнених [тобто були рабами, а потім отримали свободу].

Про багатство батьків блаженного Іероніма свідчить те, що він був в змозі здійснити великі подорожі по Європі і Сирії, маючи при собі бібліотеку обраних письменників: на все це, звичайно, вимагалися значні грошові кошти.]; вони були християнами і своєму старшому сину дали суворо християнське виховання.

"Я виховувався, - говорив пізніше про себе блаженний Іеронім, - на католицькому молоці з самої своєї колиски і був тим більше відданий церкві, що ніколи не був єретиком".

За звичаєм часу в курс навчання входила логіка і, як головні предмети, граматика та риторика; блаженний Іеронім, крім того, ознайомився і з вченнями деяких філософів, але особливо багато часу він присвятив вивченню красномовства; він відвідував суди, щоб слухати відомих судових ораторів.

Виїзд у столицю світу, серед спокус і спокус, залишив сумний слід в душі Іероніма: він сам визнав, що "при слізкому блуканні своєї юності" в Римі вев нечисте життя, - обставина, яка коштувала йому згодом багатьох сльоз і горьких шкод.

Крім того, у недільні дні він, разом з Паммахієм і іншими товаришами, зазвичай відвідував могили мучеників, які знаходилися в околицях Риму; під час цих відвідувань Іероніму доводилося спускатися в темні катакомби [Катакомби (catacumbae) - підземні ходи і печери, розташовані неправильно: відомі катакомби біля Риму, в Неаполі, Сиракузах і на острові Мальта.

Катакомби навколо Риму особливо великі, так що якщо б їх можна було витягнути по одній прямої лінії, то довжина останньої дорівнювала б довжині італійського півострова.

Катакомби служили і для християн перших століть таємним місцем богослужбових зібрань і місцем поховання померлих: припускають, що для цієї мети християни скористалися старим покинутим підземним ходом, що утворилися при видобутку гончарної глини: християни лише продовжували і розширювали їх.] , йому спокійно здавалося, що він живий сходить в могилу.

Тут же в Римі, ще до закінчення освіти, у Іероніма дозріло рішення змінити своє життя і почати нове, чисте і добро.

Ймовірно, він не затягнув закріпити своє намір хрещенням [В той час існувало звичай відкладати хрещення - в більшості випадків з бажання погасити хрещенням гріхи попереднього життя і частково з побоювання, щоб не порушити обіцянки хрещення в ранні роки, коли воля ще не зміцнена і людина сприйнятлива до гріхових спокус.]; точний час хрещення блаженного Іероніма невідомий, але з великою часткою наближення до правди допустимий

припускається, що він охрестився, коли йому було близько двадцяти років, і - що свято було здійснено над ним або папою Ліберієм [Ліберія займала кафедру римського єпископа 352-356 рр.] або одним з членів його священиків.

Після виїзду з Риму блаженний Іеронім здійснив велику подорож по Галлії, разом з Бонозом, своїм товаришем по школі і молочним братом. Під час цієї подорожі Іеронім, за його власним висловом, "на півварварських берегах Рейна вперше відчув бажання служити Богові", тобто в ньому почало пробуджуватися прагнення до монашества з його обіцянками девственності і бідності.

Близько 372 року блаженний Іеронім повернувся до Стридона зі свого подорожу по Галлії. Його батьки вже померли і на ньому лежала турбота про спадковий маєток, про сестру і молодшого брата Павлікіана, - останній був на двадцять років молодшим за нього.

Ймовірно, ці турботи помістили Іероніму цілком реалізувати його намір про виведення з світу, і він тільки частково задовольняв своє прагнення до монашества, проживаючи часом в Акілеї [Акілеї - у описаній час великий і знаменитий місто Північної Італії, з'єднувальний пункт доріг, що ведуть в Паннонію, Норикум, Істрію, Далмацію], де утворився невеликий полумонашій гурток з близьких між собою і блаженному Іероніму осіб.

Але цей гурток раптово, з якихось причин, про які згадує Іеронім, розпався. Тоді Іеронім відправився на Схід, щоб відвідати головним чином Єрусалим, а також відшельників Сирії та Єгипту.

Свої подорожі вони здійснили через Фракію, Віфінію, Понт, Галатію, Каппадокію і Кілікію. Складнощі далекої дороги, пов'язані з аскетичними подвигами, підривали сили благочестивих паломників.

Після того, як Іеронім поправився, він почав займатися вивченням Святого Письма, до чого схильність пробудилася у нього ще раніше.

Пророк Авдія.] , з цією метою він слухав розмови з інтерпретації Святого Письма у відомого Аполлинарія [Епископ Лаодикійський Аполлинарій, не обмежуючись запереченням аріанських положень у вченні про Сина Божого (про аріанство див. нижче), прагнув утвердити положення, протилежні їм; це прагнення і привело його до ереси.

Таким чином, на відміну особливо від акценту аріанців, який вони, залежно від свого вчення про Сина Божого, як створений істоту, робили на визнанні в Христі вселюдської природи, Аполлинарій знищував людську особистість в Господі Ісусі.

З психологічної точки зору йому здавалося неймовірним вчення Нікейського символу, що в Христі з'єдналися досконале божество і досконале людство: він рассудував, що дві істоти, зберігаючи всі свої властивості, ніколи не можуть з'єднатися в одну.

Немислимою йому представлялася ідея Боголюдства і з догматичного боку: з повним людством пов'язаний гріх, а якщо думати про гріх у Христі, хоча б як про можливість, то справа викупу для нього вже стає невиконаною.

Тому Аполлинарій, слідуючи грецькому філософу Платону у поділенні природи людини на тіло, тваринну або життєву душу (pykn) і духовну душу, дух (noys), вважав, що Христос, сприйнявши при втіленні тіло і душу людини, не сприймав відмінної частини людської істоти - людського духу, оскільки останній обов'язково передбачає свободу, а з нею і схильність до гріха, людського духу, за думкою Аполлинарія, у Христі замінив

Божественний Логос, що панував над усіма поганими прагненнями тварини.

Аполлинарій помер у 390 році. Ересія Аполлинарія засуджена Александрійським собором 362 року. У 375 році, коли Аполлинарій, відокремившись від церкви, почав утворювати свою секту, він був засуджений собором в Римі; останнє засудження повторило II Вселенський собор.] .

У 374 році Іеронім вирішив оселитися в "сирійській Фіваїді" - пустелі Халкідонської (на Сході від Сирії).

Тут він пробув майже п'ять років, проживаючи, ймовірно, в якомусь монастирі і час від часу залишаючи його для пустельної самотності, схвалюючи гуртожиття і радивши його іншим, блаженний Іеронім, як показує його "Життя Павла відшельника", мав в той же час особливу повагу, граничучучучучу з благоговінням, до тих похідників, які, оселяючись поодинці в віддалених місцях пустелі, знаходили собі притулок в гірських печерах, іноді вони протягом декількох років не

Вони бачили обличчя людини, і тільки дикі тварини і скорпиони порушували їхню приватність.

У теперішньому названому творі блаженний Іеронім згадує, між іншим, про двох відшельників, яких сам бачив у пустині Халкідонській: один з них 30 років харчувався тільки ячменним хлібом і пив брудну воду; єдиною їжею іншого служили фіники, які йому щодня, у кількості 5 штук, кидали на дно старого водойма, де він жив.

Убиваючи тіло своєю молитвою, суворими подвигами посту, позбавленнями і фізичним трудом, блаженний Іеронім у пустельній усамітворенності повністю присвятив себе вивченню Святого Письма, користуючись необхідними для цього книгами зі своєї власної бібліотеки та бібліотеки сусідніх друзів, які жили в Антіохії, головним чином Євагрія.

У той же час під керівництвом одного обраного єврея він почав вивчення єврейської мови, на якій, головним чином, написані книги Священного Письма Старого Заповіту, останнє заняття для блаженного Іероніма служило і принижувальним засобом: цій меті цілком відповідали і приниження вивчення алфавіту і немузичность слів єврейської мови, мало приємна для блаженного Іероніма, який сформував свій слог на вивченні кращих представників

класичної літератури.

До цього часу життя блаженного Іероніма, ймовірно, відноситься наступний чудовий сон, який він описує наступним чином: "Бідний чоловік, - говорить він, - я постився прямо перед тим, як збирався читати Цицерона.

Коли я прийшов до себе і почав читати пророків, то їх груба мова кохала мене, і оскільки я не бачив світла своїми сліпими очима, то думав, що це не вина моїх очей, а вина сонця.

Тим часом вже були зроблені підготовки до мого поховання, і життєвий запах моєї душі ледве загорявся в незначному тепле моєї грудей, причому все моє тіло холоднело; і ось раптом я був захоплений у дусі перед судом Божественного Суду, де був такий потік світла і такий блиск слави від ангельських глядачів, що провалилися на землю, я не міг підняти очі. На питання про те, хто я, я відповів, що я християнин.

"Ти брешиш, - відповів Питач, - ти цицеронський, а не християнин; бо де твій скарб, там і твоє серце". - Я відразу впав у бездух і під ударами (бо Він наказав мені піддатися біту) мене ще більше мучив вогонь совісті, роздумуючи про відомий вірш: "Хто в пеклі визнає Тебе?" Але я почав кричати і під ударами біта, голосно кричачи, говорив: "Помілуй мене, Господи, помилуй мене!"

Нарешті, ті, хто стояв навколо мене, на коліна пали до ніг Судді, благаючи Його пробачити мою юність і дати мені можливість покаятися в моєму беззаконні, а потім піддати мені муки, якщо я коли-небудь прочитаю язичницьку літературу.

Відпущений після промовлення цієї присяги, я повернувся до вищої області повітря і, на здивування всіх, відкрив очі, що пролилися таким потоком сльоз, що мій страх переконав навіть невірних. І справді, це був не сон і не просто сон, якими ми часто обманюємося. Цей суд, перед яким я стояв, цей жахливий суд, якого я боявся, є моїм свідком; бо я більше ніколи не буду притягнутий до цього суду.

Я визнаю, що мої плечі посівлені з-за побиття, що, прокинувшись, я відчував найбільші удари і що звідси я читаю божественні книги з більшою ревностю, ніж раніше читав людські книги".

У зв'язку з цим особливо відомий лист блаженного Іероніма до пресвитера Ілеодора, в якому він запевняє свого друга відмовитися від світу такими палаючими словами: "Знімайся з благами, подалі з ласками! Ти мене ігнорував, коли я просив тебе; можливо, ти послухаєш мене, коли я тебе покараю.

Ось з хмар спускається Вождь, озброєний, щоб перемогти світ. Ось з його рота виходить обохмольний меч, який знищує всі перешкоди. А ти виходиш з кімнати на бій, з тіні на сонце? Ось противник у твоїй груді намагається вбити Христа...

Навіть якщо твій маленький племінник повісить тебе за шию, навіть якщо з розпущеними волоссями і розритами одягом твоя мати покаже тобі ті груди, якими вона тебе годувала, навіть якщо твій батько лежить на порозі - пройди його тіло з сухими очима і біжи під прапором хреста. У такому випадку єдина справжня синівська любов полягає в жорстокості".

В Антіохії на початку шестидесятих років IV століття з'явилися одночасно два єпископи, Мелетій і Павлін. Вибраний в 358 році з згодою православних і аріанців [Арій - еретик (помер 386 р.), богохульницько стверджував, що Господь наш Ісус Христос, Син Божий - не Бог, Отець єдинасутній, а Створена істота, а тому вічна, хоча і найдосконаліша з усіх створених істот.

Ця єресь, відома в історії християнської церкви під назвою аріанська, була засуджена на першому Вселенському соборі (325 р.) в Нікеї, батьки якого так виклали православне вчення про єдина сутності Сина Божого з Богом Отцем: "віримо... в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородженого, народженого від Отця, тобто

з сутності Отця, Бога від Бога, Світла від Світла, правдивого Бога від правдивого Бога, народженого, не створеного, єдиного Отця, через якого (Син), все було, як на небі, так і на землі"; сама єресь батьками собору була проклята.

Але Нікейський символ не поклав кінця церковній смуті, викликаній аріанством: аріанські єпископи, присутні на соборі в значній кількості, закріпили соборне вірування своїми підписами лише через страх перед державною владою, яка поділяла переконання православних членів собору; змігши ж, незабаром після закінчення собору, залучити державну владу на свій бік, керівники аріанців, з її підтримкою, увійшли в

Мелетій, як і інші вважали його своїм прихильником, насправді виправдав надії православних, відкрито заявляючи, що він містить те вчення про Сина Божого, яке викладено батьками 1 Вселенського собору [См.

Але з огляду на те, що Мелетій був обраний не без допомоги аріанців, православні ревнивісти, з любов'ю шанували пам'ять великого ієрарха Антіохії Євстафія [Пам'ять святого Євстафія святкується 21 лютого, під цим числом в Мінеях положено йому і життя.] , несправедливо скинутого за змовами аріанців, відокремилися від Мелетія на чолі з пресвітером Павліном, який в 362 році був піднятий у сан єпископа.

Положення справи ускладнилося, коли, в 376 році, в ту ж Антіохію був поставлений ще третій єпископ аполлинарист [тобто, який поділяв єретичну помилку Аполлинарія Лаодикійського, див. вище, с. 451.] Віталій.

У той час як Павлін для вираження вчення про Пресвяту Трійцю приймав формулу, розроблену на Заході, - у Пресвятій Трійці "одна іпостась [Причому це слово розумілося в сенсі сутності - усі.] у трьох Лицях", - Мелетій, слідуючи словоспоживанням Сходу, визнавав "одну осею" [тобто суть] і "три іпостаси" [тобто Лиця].

По суті прихильники тієї і іншої формули розуміли одне і те ж, тільки висловлювали однакову думку різними словами ["Як західні так і ми, - говорить святий Григорій Богослов (див. про нього нижче) - благочестиво оголошуємо, що існує одна істота і три іпостаси, але оскільки скупота їх алфавіту не дає окремого вираження для усії і іпостаси то вони змушені вводити слово просопон (лице), щоб не здатися визнаваючи трисутності.

Чи може бути щось більш смішним або жалюгідним, ніж робити це предметом суперечки".] Ці розбіжності, викликані в Антіохії мелетианським розколом і аріанськими хвилюваннями, пронизилися і в сусідню з нею Халкидонську пустелю, де підвизався блаженний Іеронім.

У листі до папи Дамаса [Дамас займав кафедру римського єпископа 366-384 рр.] він у наступних словах скаржиться на порушення пустельної самотності, викликане зазначеними причинами: "неутомний ворог слідував за мною і в пустелю, так що зараз в самотній житті я витримую ще гіршу боротьбу, ніж до поселення в пустелі.

З іншого боку, церква в Антиохії, розділена на три партії [тобто на прихильників єпископів Мелетія, Павліна і Віталія], прагне взяти і мене до себе".

У листі до пресвитера Марка, через два роки після листів до Дамаска, блаженний отец, до речі, говорить: "Чому вони називають мене єретиком, коли я згоден з Заходом і Єгиптом? Мені не відступили жодного куточка в пустелі. Мене щодня запитують про мою віру, ніби я знову народився без віри. Я сповідую, як вони хочуть - це їм не подобається; я підписую - вони мені не вірять. У них є тільки бажання позбутися від мене. Я готовий піти".

І справді незабаром блаженний Іеронім відступив з пустелі в Антіохію, ймовірно, до свого друга Євагрія.

Григорий Богослов - великий батько церкви і всесвітній вчитель - народився близько 329 року в Арианзі (містечко на південь від Назіанза, незначного містечка Каппадокії).

Григорій отримав в Кесарії каппадокійську, де і вперше зустрівся з Василієм Великим. Після цього, з метою завершення освіти, він здійснив подорож до Кесарії Палестинської, Олександрії та Афін.

Григорія найкращі спогади; тут він подружився з Василієм Великим, причому два друзі "знали тільки два шляхи - до школи і християнську церкву"; тут же він познайомився з майбутнім імператором Юліаном, який пізніше набув сумної слави своїм відступництвом від християнства.

У 359 році в день Різдва Христового Григорій був несподівано посвячений в пресвитера своїм батьком Григорієм Старшим, еп. Назіанзою. Коли батько Григорія Богослова просто підписав полуаріанський символ і тим підбурював проти себе православну пастуху, святий Григорій примирив її з єпископом.

Але святий Григорій у статусі єпископа залишився при своєму похилому батьку в якості його вікарія та помічника до самої його смерті, що відбулася в 373 або на початку 374 року.

У травні 381 року, коли за волею імператора Феодосія був скликаний другий Вселенський собор, святий Григорій, відповідно до бажання імператора і народу, був обраний на порожню кафедру Константинопольського єпископа; батьки собору затвердили це обрання.

Невдовзі помер голова собору Мелетій Антиохійський, і його місце, природно, зайняв новообраний єпископ столиці, тобто святий Григорій.

Слова і деякі листи святого Григорія мали великий вплив на роз'яснення православного вчення про Пресвяту Трійцю і про Лице Господа Ісуса Христа.] , як церковний вчитель, блаженний Іеронім відправився в Константинополь, єпископом якого в цей час був і святий Григорій.

Пізніше блаженний Іеронім не раз згадував, як багато він зобов'язаний святому Григорію, який керував ним при заняттях, присвячених вивченню Писання.

Наприкінці 381 року блаженний Іеронім покинув гостинний Константинополь і відправився в Рим, спонуканий, за його власним висловом, "церковною необхідністю": треба думати, що блаженного Іероніма викликав в Рим папа Дамас на собор по справах нещасного мелетианського розколу, який не припинився в Антіохійській церкві і після смерті Мелетія.

II Вселенським собором у Константинополі [У 381 році при імператорі Феодосії Великому] на місце Мелетія після його смерті був обраний Флавіан; папа ж з західними єпископами підтримував Павліна, колишнього антиохійського єпископа і в дні Мелетія.

Тому, коли на соборі, після смерті Мелетія, вийшла мова про його наступника, то батьки собору обрали не Павліна, який підтримувався Заходом, а пресвитера Антіохії Флавіана, бо, правильно говорили вони: в справах Східної Церкви пан повинен бути Схід, а не Захід.] між Східною та Західною Церквою і була причиною скликаного Дамасом собору.

Епіфаній, син бідного єврейського землеробця в палестинській елевферопольській окрузі, був у десятирічному сироті усиновлений замість батька єврейським законознавцем Трифоном.

36 років керував церквою святого Епіфанія, подорожуючи в цей час в Єрусалим, Рим і Константинополь. Помер у 96 році життя в 403 році. Похований на Кіпрі 12 травня, коли свята Церква і здійснює його пам'ять.

Св. Епіфаній славиться даром чудотворства і пророцтва, славиться як вчитель і захисник православ'я. Від нього залишилися написи, з яких головні - Анкорат (Якорь) і Панарій (домашня аптека).

Панарій містить історію і спростування єреси 20 попередніх Різдва Христового і 80 християнських часів. Для історії єреси ці твори святого Епіфанія завжди будуть мати значення одного з найважливіших первісних джерел.], з якими він зустрівся в Константинополі, куди вони зайшли у дорозі до Риму.

Батьками собору блаженному Іероніму, між іншим, було доручено викласти сповідь віри, спрямовану проти єретичного заблуку Аполлинарія.

У перші роки свого перебування в Римі блаженний Іеронім за свій аскетичний спосіб життя, за вчення і красномовність користувався загальною повагою і широкою відомістю: достатньо сказати, що блаженного батька відкрито називали наступником папи Дамаса по кафедрі Римської Церкви.

Його наполегливі вказівки про те, що досягти християнської досконалості неможливо без повного відмови від світу і плоті, відвернули від нього не тільки поган, але і багатьох християн.

Багато хто був збентежений глибокою повагою, з якою блаженний Іеронім ставився до Орігена [Ориген - відомий вчитель Александрійської церкви, чудо свого століття в розумі і глибині науки.

Багато видатних з батьків Церкви з глибокою повагою ставилися до богословських робіт і заслуг Оригена; але згодом він, ще при своєму житті, був засуджений як еретик на двох місцевих Александрійських соборах і після смерті - на Константинопольському соборі 543 року.

Не висловлюючи своїх неортодоксальних поглядів як непереконливих істин, Ориген все ж помилявся щодо багатьох істин вчення християнської церкви, чому деякі вважали сумнівною його твердість у основних християнських догматах.

Розробивши неправославне вчення про попереднє існування душ, він помилково думав про Христа, вважаючи, що Бог створив певну кількість духовних істот рівної гідності, здатних розуміти Божество і нагадувати Його; один з цих створених духов з такою палаючою любов'ю прагнув до Божества, що нерозривно з'єднався з Божественним Словом або став Його створеним носієм; це, на думку Орігена, і є та людська душа, через яку

Бог-Слово могло втілитися на землі, оскільки безпосереднє втілення Божества, на його помилкову думку, немислиме.

Тримаючись єретичного погляду на втілення Бога-Слово і створення світу і людини, Ориген у неправославному сенсі розумів і смерть Христа, представляючи її чимсь духовним, що повторюється в духовному світі і має там дію на звільнення ангелів і приписуючи в справі спасіння занадто багато дії звичайних сил, якими наділена наша природа.

Але, в будь-якому випадку, заслуги Орігена перед Церквою більш значні і прикривають його помилки.

У своїх школах він виховував багатьох чудових батьків і вчителів Церкви, деякі з яких йому зобов'язані своїм наверненням з язичництва в християнську віру, з якою він хотів узгодити знання і філософію.

У переслідуванні Декія Ориген удостоївся слави мужнього сповідника Христа, помер семидесятирічним старим у Тирі в 254 році.]. Такий ворожий настрій, який звинувачував блаженного Іероніма навіть у його очевидних заслугах [Так, наприклад, зроблений блаженним Іеронімом на доручення папи Дамаса необхідний і корисний перегляд латинського перекладу книг Св.

Святе Письмо викликало жорстоку ворожість, тому що він позбавив християн багатьох звичних і улюблених висловлювань Святого Письма, які хоча і були помилково виражені в порівнянні з справжньою мовою святих книг, але внаслідок тривалого використання стали дорогіми.] , особливо посилилася після його листа до Юлії Євстохії про збереження девственності.

У ній блаженний Іеронім викриває і сміється з моральної розпусті і релігійного лицемірства римсько-християнського суспільства його часу і переважно духовенства.

Письмо озброїло проти блаженного Іероїна буквально всіх римських християн, тим більше, що "всі язичники, відступники і всі, хто з ненавистю ставився до імені християнського, ревно переписували цей лист, тому що він зневажав всі класи християн, всі ступені, всі професії і всю Церкву, підставляючи їх найгіршому ганьбі" [так згодом викрив блаженного Іероїна за нещасний лист його колишній друг Руфін].

Під час цієї бури роздратування, викликаної зазначеним листом, блаженний Іеронім знаходив певний спокій у суспільстві благочестивих друзів, які були до нього налаштовані і поважали його.

Марцеллін, нотаріус [Секретар при дворі царя.] і людина дуже знатна [Після, за бажанням імператора Гонорія, Марцеллін очолив Карфагенський собор 410 року, скликаний для примирення донатистів з православними.] , і - пресвітер Домнион.

До цього товариства належали і такі благородні, благочесті та освічені жінки: Меланія, Альбіна і її дочка Марцелла, Лея, Аселла, а також Павло з її дочками: Блезілла, Євстохія, Павліна, Руфіна; до останньої сім'ї блаженний Іеронім був особливо схильний.

Благотворний вплив блаженного Іероніма на пов'язаних з ним благородних і знатних жінок Риму був особливо важливим з огляду на крайній занепад нравств того часу: він дав приклад кращого християнського життя, яке само за себе свідчило; керівництво блаженного Іероніма гуртом його відданих осіб полягало в тому, що він читав і пояснював їм Святе Письмо, намагаючись переконати їх до рішучості вести аскетичний спосіб життя,

Залишаючи девственність або вдову.

У 384 році помер високий покровитель блаженного Іероніма, папа Дамас; його місце зайняв Сирицій - людина не настільки освічена і недоброзичлива до діяльності блаженного Іероніма. Мова клеветників більше нічим не стримувалася, так що блаженний батько через сім місяців після смерті Дамаса і після свого трирічного перебування в Римі був змушений залишити останнього.

Він пішов з нього разом зі своїм молодим братом Павлініаном і пресвітером Вінцетієм. Попрощавшись з друзями, які супроводжували його до пристані, блаженний Іеронім з тугою в душі сів на корабель, щоб назавжди покинути "вічне місто".

Єдиним заспокоєнням при цьому сумному розлученні блаженному Іероніму служила думка, що "якби йому і судилося понести ганьбу фальшивого звинувачення, то він пізнав, що через скромну мову і досягається небесне царство"... "і перед судом Христовим виявиться, як кожен жив".

По дорозі він, між іншим, зупинявся на острові Кіпр, де був гостем у єпископа Саламінського святого Епіфанія, і - в Антіохії, під радушним дахом єпископа Павліна.

З Антіохії паломники в святу землю - Павло і Євстахій в супроводі молодих дівиць і Іеронім з Вінцетієм, Павлініаном і невеликою групою монахів - відправилися разом.

Вони відвідали вежу святого пророка Іллі в Сарепті (3 Цар.17:9) і збирали пісок на тому місці в Тирі, де на колінах поклонявся святий Апостол Павло (Дії 21:3-5); в Кесарії вони оглянули будинок сотника Корнілія (Дії 10) і невеликі кімнати в будинку "евангеліста" Філіпа, де колись, в дні святих апостолів, жили його чотири дочки-деви (Дії 21:8-9).

У Єрусалимі паломники з благоговінням піднімали Хрест Христа, Його гроб, столб розбиття; вони відвідали і всі місця Єрусалиму, освячені пам'яттю про Господа Ісуса Христа.

Місцеві євреї і мусульмани дотепер відносяться до могили Рахіли з великим благоговінням. Араби збираються сюди для урочистої молитви під час бездождя.

Він знаходився в двох годинах їзди на південь від Єрусалима і лежав на двох пагорбах, схили яких переповнені виноградниками, а підніжжя яких простягаються добре оброблені хлібові поля.

До окупації Палестини османами (XV ст.) Віфлеем не раз був повністю зруйнований, і до цього часу прийшов до повного занепаду, від якого відновився лише на початку XIX століття.

Місцем народження Спасителя вважається глиб у печері, освітлений п'ятьма срібними лампами. У підлогу внесена срібна зірка з латинським написом: Hic de Virginie Maria Jesus Christus natus est - Тут від Діви Марії народився Ісус Христос.

На північний захід від печери простягається вузький підземний ход, з престолами і каплицями, а також печерою, де був похований блаженний Іеронім.] Тут на місці народження Христа Спаситель Павло в священному захопленні вигукнула: "Чи гідна я, жалюгідна грішниця, цілувати ясли, в яких Господь плакав, будучи маленьким дитиною - молитися в печері, в якій Діва Марія народила Дитину - Христа?

Це батьківщина мого Господа, Тут я буду жити, оскільки Спаситель обрав її". Після Вифлеєма паломники, відвідавши часовик "Ангела благовісника пастухам" направилися до Мертвого моря [Мертве море - внутрішнє Солоне озеро в південно-східній частині Палестини; півостровом Лісон Мертве море поділяється на два басейни; воно лежить нижче рівня Середземного моря на 394 м.

Вода Мертвого моря насичена солями до такої міри, що риби в ній не можуть жити, а урівноважна вага води настільки значна, що органічні тіла, що впали в воду, не тонуть.

гілка або оточене місце - невелике містечко в південній Галілеї, настільки маловідоме до приходу Спасителя, що про нього ні разу не згадується в святих Писаннях Старого Заповіту.

Але з настанням часів нового заповіту Назарет стає найвідомішим місцем Галилеї, тому що з ним пов'язано багато подій з життя Спасителя: Назарет був батьківщиною Орешника Божої Матері, праведного Йосипа; тут було благовещення Пресвятої Богородиці; тут, після повернення святої сім'ї з Єгипту, пройшло дитинство і юність Спасителя; тут же Господь перебував і після вступу на відкрите служіння людському роду, поки не змінив

Назарет за невір'я жителів Капернауму.

Як провів більшу частину Свого життя в Назареті, Ісус Христос носив назву Назаретянин (Мф.2:33).] вони досягли Галилейського моря [Мор Галілейський або озеро Генназарєт було одним з улюблених місць проповіді Господа Ісуса Христа; воно пам'ятається багаторазовими відвідуваннями його Господа (див. напр. Мф.4:13-17).

З Палестини паломники відправилися в Єгипет, де цілий місяць перебували в Олександрії; тут блаженний Іеронім слухав знаменитого своїми знаннями Св.

Письма вчителя александрійської освітньої школи сліпого Дидима, наступника по кафедрі Оригена [Блаженніший Іеронім, розповідаючи про події, що відбулися в дні його дитинства, передає наступне про Дидима; коли в Олександрію прибув відомий відшельник святий Антоній, викликаний святим Афанасієм сюди для боротьби з аріанами, то Дидим відвідав великого підвижника: останній, дивуючись розуму і знанням Дидима в області Св.

І коли Дидим усвідомив, що сліпота для нього важке випробування, Антоній зауважив: "Дивно, що ти засмучений втратою дару, яким володіють мухи і мурахи, і не радієш володінню таким знанням, яким удостоїлися тільки святі і апостоли".

Коли паломники прибули в Нітрийську пустелю [Нитрийська пустеля була улюбленим місцем проживання іноків в Єгипті; лежить на південь від Скітської пустелі.] , їх зустрів єпископ Ісидор з "невираженими натовпами монахів".

Для проживання паломників, які вирішили залишитися в Віфлееме, Павлою було розпочато будівництво монастирів - жіночого і чоловічого; в останньому настоятелем був блаженний Іеронім; Павло потім побудував ще два жіночі монастирі.

Крім монастирів, Павла побудувала дивний будинок, де при відвідуванні Віфлеєма знаходили безкоштовний притулок паломники, у великій кількості, що стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стріко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стріко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко стрімко

Щаслива благодійність виснажила, нарешті, і багаті особисті кошти Павла, так що блаженний Іеронім у справах підтримки монастиря був змушений відправити в Далмацію свого брата Павлініана з дорученням продати його особисту спадщину.

Він керував монахинями свого монастиря, одночасно наглядаючи за благочестивими вправими і заняттями Павла і Євстохії, причому наполегливі запити останніх про ті чи інші незрозумілі місця святого Письма ставили в велику труднощі його самого.

Частина робочого дня блаженний Іеронім присвячував ще викладанню хлопчиків, але його головним заняттям, як і раніше, було вивчення Святого Письма і переписки.

Крім того, він написав "Історію" (Historia) або "Священну Хронологію (Chronica sacra), де в двох книгах викладені події від створення світу, закінчуючи 409 роком по Р.

У печері блаженний Іеронім без жалю не зібрав для себе широку бібліотеку, в основному з робіт Оригена, Дідима, Іринея і Євсевія Кесарійського.

У зв'язку з головним заняттям блаженного Іероніма з вивчення і тлумачення Святого Письма стоїть його заняття єврейською мовою, яке він продовжував і в Віфлеємі: ці заняття він вводив то з раввіном Вараніною, то з раввіном з Лідди або Тіверіади, причому останній брав за свої уроки високу плату.

Блаженного Іероніма при вивченні єврейської мови надихало, крім прагнення ознайомитися з справжньою мовою старозавітних священних книг, бажання спростувати насмішки над християнами євреїв: останні вказували, що тексти Писання, на які посилаються християни, мають ніби інше значення в оригіналі.

Особливо це потрібно сказати про перші десять років. Потім спалахи лихоманки, страх громадських лих, що охопив весь Схід, тремтивши в очікуванні вторгнення гуннів [Збережений лист блаженного Іероніма 395 року Оцеану, де він повідомляє, між іншим, що весь Схід тремтився в очікуванні вторгнення гуннів.

Блаженний Іеронім був змушений у Яппії тримати в готовності кораблі для своїх монахів і монахинь, щоб втекти у разі нападу гуннів на святу землю.

Але особливо багато засмучення принесла йому його полеміка, від якої він не міг відмовитися і тут, у віфлеємському віддаленні від світу, і яку він вев з великим піднесенням почуття.

Таким чином, блаженний Іеронім виступив з трьома обличеними книжками проти одного вільнодумного священика Йовініана; він вказував на наступні помилки в теорії останнього: 1) що девственність, вдову і шлюб самі по собі однаково безтурботні і однаково приємні Богові; 2) що справді відроджені у водах хрещення можуть бути безгрішні; 3) що пост і споживання їжі, пов'язане з подякою Богові, мають однакову моральну гідність.

У 399 році блаженний Іеронім був залучений до знаменитої суперечки про Оригена, яка тривала близько п'яти років. Під час цієї суперечки, яка принесла надзвичайної неприємності блаженному Іероніму, він з колишнього шанувальника знаменитого Александрійського вчителя звернувся в горячого обличителя його помилок; ця суперечка викликала остаточний розрив між блаженним Іеронімом і Руфіном, колись друзями.

Більш успішною була, яка також принесла не мало засмучення блаженному Іероніму, його переписка з блаженним Серпеньином: Іеронім переконував Серпеньина відмовитися від його помилкового думки, згідно з якою він вважав непотрібним переклад Святого Письма з івритської мови через існування перекладу 70 тлумачів.

2 розділу листа до Галатів, де блаженний Іеронім представляв дію верховних апостолів у світлі неіскреності, яка принижувала їхню високу гідність і підривала авторитет Святого Письма.

За предметом та характером ці твори можна розділити на чотири види: 1) догматичні-полемічні; 2) морально-аскетичні; 3) праці з тлумачення Святого Письма і 4) історичні.

До догматично-полемічних відносяться: "Розмова проти Пелагіана" [Пелагій (єретик V ст.) заперечував вчення Церкви про первісний гріх, розуміючи його лише в сенсі першого поганого прикладу, даного Адамом, а не в сенсі схильності людської природи до гріха після гріхопадіння Адама; разом з тим він заперечував і вчення про благодать, як особливу силу, що посилається Богом людині; він розумів благодать як відкриття Богом всього доброго в природі і в історії,

починаючи з факту існування і закінчуючи відкриттям вищої правди через Христа.] (написаний в кінці 415 року); "Книга проти Гельвідія про приналежність блаженної Марії" (у Римі, у 383 році); "Проти Іовініана (у Віфлеємі, у 392 році) і "Проти Вігілянція" [Останній піднявся проти шанування святих і мучеників, проти прославлення монашеского життя, проти шанування мощей, проти надмірної важливості, визнаної за добрими ділами, посту і милосердям.

Загалом він повстав проти всіх форм церковно-релігійного життя, що існували в його час, не розрізняючи правдивих від хибних.].

"Дві книги апології [Апологія - απολογία - захист.] проти книг Руфіна" (402 р.), "Третя книга або остання відповідь на Писання Руфіна" (402 р.).

З перекладальних чисто догматичних робіт чудові переклади блаженного Іероніма: творів Оригена "Про початок" (399 р.) і творів Дідима "Про Святий Дух".

Особливо поучними є наступні листи блаженного батька; 14-й до Ілеодора, з прославленням відшельського життя; 22-й до Євстохії про збереження обітниці девственності; 52-й до Непоціана про чесноти монахів у зв'язку з зображенням ідеалу пастирської служби; 58-й до Павліна з порадими для монаха.

Тут же можна віднести і складені блаженним Іеронімом описи життя підвижників: Павла Фівейського (376 р.), Малха-монаха і святого Ілариона (обидва написані близько 379 р.); 103-й лист до Євстохії містить біографію Павли - віфлеємської сподвижниці Іероніма.

Роботи цього роду блаженного Іероніма можна розділити на: 1) ісагогічні, 2) філологічні і 3) екзегетичні.

До ісагогічних відносяться наступні твори блаженного Іероніма: 1) "Про єврейські імена", - це написання, складене під впливом Йосифа Флавія, Філона і Оригена, містить пояснення в містико-аллегоричному дусі різних власних імен, що зустрічаються в старозавітних і новозавітних книгах Святого Письма і розташовані в алфавітному порядку.

блаженний Іероним написав твір під назвою "Книга про положення і назви єврейських місць", твір дуже важливий для вивчення топографії і археології Палестини.

"Єврейські питання до книги Буття", - ще одна праця блаженного Іероніма цього роду, представляє собою критичні зауваження до найскладніших місць книги Буття, зроблені на основі порівняльного вивчення текстів "італійського", єврейського і грецького 70 тлумачів.

Філологічний характер мають наступні твори, що належать перу блаженного Іероніма: виправлення за існуючими в його час редакціями перекладу LXX, так званого "італійського", латинського перекладу Біблії, широко поширеного в латинській церкві, але що складав масу помилок.

Псалтир по розпорядженню папи Дамаса був відразу введений у богослужбову практику і став називатися "Римським Псалтиром" [Втім, він використовувався тільки до XVI століття,] .

Книги Нового Заповіту, виправлені блаженним Іеронімом, і досі входять до складу Біблії, що використовується у всій Західній Католицькій церкві.

[Гекзапли Орігена є списком книг Святого Заповіту, розділеним на шість стовпців (відтак і назва): у першому стовпі розміщувався єврейський текст з єврейськими буквами; у другому - той самий текст в грецькій транскрипції, у третьому - переклад Акіли, у четвертому - Симмаха; у п'ятому - LXX толковників і в шостому - Феодотіона.

Переклад LXX був забезпечений замітками, що вказували його відмінності від єврейського тексту.] Цей Псалтирь відомий під назвою "Галльської Псалтири", тому що він вступив у користування перш за все в гальській церкві, а потім був прийнятий у всій Західній церкві.

Будучи знайомим із івритської, "халдейської", латинської та грецької мов і маючи під рукою таке важливе пособие, як гекзапли Оригена, блаженний Іеронім здійснив самостійний латинський переклад всіх священних книг Старого Заповіту з їх оригінальної мови; він хотів знищити недоліки італійського тексту.

До роботи блаженний Іеронім приступив близько 390 року, а закінчив її в 405 році, коли виявився перекладеним весь Старий Завіт, за винятком неканонічних книг - Варуха, 1 і 2 Маккавейської і Премудрости Ісуса Сирахова.

Переклад блаженного Іероніма не чужий недолікам, тому що вевся надзвичайно поспішно: наприклад, книга Товіта була перекладена за один день, книги Соломонові за три дні, але і при своїх недоліках переклад блаженного Іероніма до цих пір не має рівних за красою, виразністю і точністю викладу.

Екзегетичні праці блаженного Іероніма розпадаються на перекладні (переклади гомілій Оригена - 14 на пророка Єремію, 14 на Єзекіїля, 2 на Песню пісень, 39 на євангеліста Луку) і його власні; до останніх відносяться: тлумачення Євангелія від Матфея (398 р.), послань від А.

Пояснення блаженного Іероніма в більшій частині є філологічними поясненнями, які нерідко переходять в розмови містико-аллегоричного характеру; вони цінні також у тому відношенні, що серед пояснень збереглися відривки з втрачених тепер творів Оригена, Аполлинарія і Дидима.

Іеронім вичерпав свої історичні праці перекладом "Хроніки Євсевія Кесарійського" на латинську мову, а також незначною переробкою і продовженням до 378 року і "Каталогом про відомих чоловіків".

Останній твір, складений головним чином на основі творів Євсевія Кесарійського, дає послідовний історичний огляд всієї християнської літератури, закінчуючи 14-м роком правління Феодосія Младшого.

Блаженному Іероніму довелося бути сучасником падіння Риму під ударами готських полків Алариха (в 410 р.). "Вечне місто", протягом багатьох століть колишнє живе втілення державної могутності, виявилося місцем "жаху, замішання, голоду і лиха, пожежі і кровопролиття".

Коли вестка про падіння Риму дійшла до блаженного Іероніма, вона справила на нього враження раптового грому і наповнила його великим смутком, який знайшов свій відгук у його листах. "Хто повірив би цьому, - питав він, - щоб Рим, заснований на тріумфах над усім світом, міг зазнати руйнування, щоб вона, мати народів, могла також стати їх гробом?

Щоб всі країни Сходу, Єгипту, Африки наповнилися натовпами юнаків і дівчат колишнього панівника світу? Щоб священному місту Віфлеєму доводилося щодня бачити, як блискучі обличчя обох статей, колись живуть у достатку і розкоші, прагнуть до її стін як бідняки?" Блаженніший Іеронім, не будучи в змозі допомогти їм, поділився їхнім горем, проливши з ними сльози.

Але ці сльози були полегшенням у порівнянні з тими, які вилилися з його очей, коли він вперше отримав новини про захоплення Риму і супроводжуваних цим світовим подією жахів: "Мій голос, - говорить він у листі Принципії про смерть її матері Марцелли, - пригнічений, і сльози роблять мені важко диктувати слова.

Завоювати місто, яке одночасно захоплювало весь світ, і мало що померло від голоду, перш ніж впало від меча, і мало хто з людей був знайдений, щоб взяти їх у полон.

Гнів голодних переходив в гніве людоїдство: люди різали один одному члени тіла, мати не щадила свого грудного малюка". У 411 році похилого підвижника постигло нове випробування: саме Віфлеєм тремтився від жаху, викликаного диким набегом бедуїнів-арабів, і лише милосердя Божа врятувало громаду блаженного Іероніма від спустошення.

Його зовнішній вигляд свідчив про пережиті ним подвиги, позбавлення і втрати: вже давно сірі волосся обрамлювали челюсть, обриту глибокими зморшками; слабкі, впалі очі і блідне виснажене обличчя несли сліди багатьох сльоз. Єдиним світлим променем, який прикрасив сумну старість блаженного Іероніма, було поселення в Віфлееме малої Павли, онуків Павла і Альбіни, християнської дружини язичницького священика, з дочкою Меланією.

Рік смерті блаженного Іероніма точно невідомий, проте збереглося свідчення Проспера Аквитинського, яке говорить, що блаженний Іеронім помер 30 вересня 420 року.

Ймовірно, він помер у вічність після досить тривалої і тяжкої хвороби [Так можна здогадатися на підставі того, що за останні дев'ять місяців 420 року не існує жодного листа блаженного Іероніма: очевидно, хвороба позбавляла його можливості писати.] ; був похований біля Павла і Євстохії в печері, прилеглий до місця народження Христа.

У 642 році мошти блаженного Іероніма були перенесені з Віфлеєма в Рим і покладені в церкві Божої Матері в Маджорі; де вони зараз, - невідомо.

У той же день перенесення мощи преподобного Феодора Сикеота, - єпископа Анастасіупольського (їго життя см. 22 квітня).